OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Андрій Кітура: Скільки грошей “прокачує” нафтогазовий сектор

Уже за 10 днів – 17 жовтня – Україна зобов’язана опублікувати перший звіт про роботу своєї нафтогазовидобувної галузі. Це вимога міжнародного співтовариства – «Ініціативи прозорості видобувних галузей» – ІПВГ (EITI – Extractive Industries Transparency initiative). До співтовариства Україна долучилася ще 2009 року, а 17 жовтня 2013 року набула статусу країни-кандидата EITI. Для імплементації цього статусу і має бути підготовано й оприлюднено консолідовану інформацію про платежі компаній до бюджету та витрачання коштів, отриманих державою від видобування нафти, газу та транспортування вуглеводнів.

Увесь процес роботи контролює Багатостороння група зацікавлених осіб, до якої входять представники громадськості, бізнесу – приватного та державного  і центральних органів виконавчої влади, що була створена 2013 року. У липні 2015 року Багатостороння група разом із Міненерговугілля провела конкурс і обрала Національний секретаріат для забезпечення поточної роботи EITI та незалежного адміністратора для підготовки звіту – ним стала міжнародна аудиторська компанія Ernst&Young (EY).

Прозорість у нафтогазовидобуванні актуальна для України, адже останнім часом з’являється багато повідомлень про спроби деяких компаній отримати ліцензії на розроблення родовищ поза законом. Тож ця галузь залишається спокусливою для бізнесу. Як іде підготовка звіту і з якими проблемами стикаються спеціалісти, розповів представник адміністратора, старший консультант EY Андрій Кітура в рамках зустрічі з пресою в УКМЦ 23 вересня 2015 року.

Знайти всіх

Ми готуємо перший звіт України в рамках цього Стандарту, тож він буде дещо спрощеним. Звіт покриватиме лише добування та транспортування нафти та газу і стосуватиметься 2013 року. Хоча в інших країнах Стандарт покриває будь-яку діяльність з видобутку. Уже наступного року передбачається, що до українського звіту входитиме добування вугілля та залізної руди, а в перспективі, можливо, додадуться й інші корисні копалини.

EITI передбачає досягнення максимальної прозорості та зрозумілості інформації. Коли у журналістів, чиновників, експертів, будь-якої зацікавленої особи виникнуть питання, пов’язані з видобутком ресурсів, вони повинні мати змогу легко знайти інформацію у відкритому доступі і за два-три кліки все зрозуміти.

Звіт для EITI – не аудит. З одного боку, ми збираємо дані видобувних компаній – скільки коштів вони сплачують до бюджетів різних рівнів. З другого – аналогічну інформацію від державних органів. І порівнюємо ці цифри. Якщо між ними є відмінність, ми повинні з’ясувати причину. Ми не перевіряємо кожну цифру, не підтверджуємо її повноту чи достовірність. Якщо це офіційний звіт держоргана чи певної компанії за підписом відповідальної особи, ми вважаємо, що такі цифри є коректними.

Ми змушені були провести велику підготовчу роботу. Наприклад, визначити коло компаній, які повинні бути відображені у звіті, скласти переліки всіх можливих платежів, що здійснюються компаніями на користь держави.

З’ясувалося, що в Україні, щоб почати діяльність з видобутку нафти та газу, потрібно провести роботу із приблизно сорокома органами та інституціями для отримання різних дозволів, погоджень, адмінпослуг тощо. Це дуже довгий процес, і майже на кожному етапі компанія повинна за щось заплатити: більшу або меншу суму, але це реальні платежі, які кудись ідуть. Визначення цих переліків було зроблено на першому етапі, коли ми готували анкети і розсилали всім компаніям і державним органам.

Володарі цифр

Мабуть, найважливіший у плані якості другий етап – збір даних. Він також був непростим. У нашій країні не все так прозоро, як ми хотіли б бачити. Інформація може бути формально відкритою, але публічно її знайти неможливо. Вона може бути тільки в паперовій формі і лежати десь у кабінеті чиновника. Треба зробити кілька кроків, щоб її отримати, і нема жодних гарантій, що її дадуть.

Окремі компанії з різних причин не хочуть чи не можуть надати необхідну інформацію. Або дають інформацію, або не можуть надати інформацію в тому вигляді, який потрібен лише для звітування України. З другого боку – багато державних органів, які не завжди працюють ефективно і які не завжди можуть оперативно надати дані. Та й узагалі не зацікавлені в цьому.

Утім, навіть побачити поточну картину – це прогрес у роботі з компаніями галузі. Попередній результат: менш як 30% надіслали нам якісну відповідь. Під якісною відповіддю розуміються хоча б якісь дані. Не завжди вони були повними, не завжди коректними, але це позитивна відповідь. Майже 10% компаній надіслали нам відповіді, які полягали у відмові надати дані. Ще близько 10% компаній поки що мовчать. Ми маємо надію отримати від них дані найближчим часом. У менеджменту компаній є розуміння необхідності розкриття такої інформації, але десь є технічні проблеми, десь – адміністративні.

А от інші 50% респондентів не відповіли взагалі, або їх не вдалося знайти. У нас є приблизно 25% компаній, які, за нашими даними, мають дозволи на видобування нафти та газу, але які не відповідають на запити або не розташовуються за містом своєї реєстрації чи поштовою адресою. Знайти їх наразі неможливо. Це ненормальна ситуація для країни. Я думаю, ми повинні прагнути вирішити цю проблему в майбутньому.

Щодо нашої роботи з державними органами і держпідприємствами. Найбільшу кількість відповідей ми отримали від місцевих органів виконавчої влади, це місцеві державні адміністрації, управління державної фіскальної служби на місцях, інколи – обласні ради, де є економічні департаменти чи департаменти планування. Вони достатньо адекватно і в більшості своїй вчасно відповідали на наші запити.

Що ж до центральних органів виконавчої влади, то в принципі ми отримали відповіді в тій чи іншій формі від більшості органів, які є важливими або дані від яких є важливими для звіту. За винятком Державної фіскальної служби.

Найгірша ситуація з державними підприємствами, які надають різні послуги. Частково це виправдано, деякі з них перебувають у стадії ліквідації. В 2013 році вони могли вести активну діяльність, а нині працюють один календарний день на тиждень, коли на роботі з’являється лише директор, бухгалтер і охорона. Вони фізично можуть не володіти чи не мати змоги надати інформацію. З другого боку, були випадки, коли інформація була, і всі це розуміли, але існував деякий опір у тому, щоб надати її для звіту.

Третій етап – це звірка отриманих даних від обох сторін (бізнесу та держави) і з’ясування відмінностей. Відмінності є завжди, і не тільки в Україні. Поки що нас важко порівняти з іншими країнами, бо звіт ще не готовий. Але в такій країні, як Норвегія, наприклад, яка є лідером у питанні відкритості, відсоток розходжень становив понад 40%. Тобто в 40% компаній була відмінність між тим, що компанія вважала, що вона заплатила державі, і тим, що держава вважала, що вона отримала від компанії.

Тож якщо ми знайдемо в Україні такі відмінності, це не буде ознакою того, що в нас усе катастрофічно погано. У нас відмінності не будуть такими великими, адже цей сектор для України не є настільки важливим і потужним, як у країнах Перської затоки чи в тій же Норвегії.

Дуже важливим питанням у рамках цього Стандарту і в принципі для розуміння ролі галузі є оцінка частки, яку ця галузь займає в економіці України. Ми вже чули від деяких регіонів, що одна галузь годує всю країну, а інші лише отримують різні вигоди. Так от, коли звіт буде готовий, громадськість зможе побачити розмір внеску нафтогазової галузі в економіку всієї країни.

Прозорі потоки

Видобувна сфера, а саме нафта і газ, мають дуже багато специфічних особливостей, з якими не знайомий широкий загал. Тож звіт фактично складається з двох частин. Перша – контекстуальна, де ми говоримо про специфіку галузі, як-от технічні параметри, обсяги видобування, тренди в галузі, де описуються режими нормативного регулювання, зокрема різні закони, що визначають порядок діяльності, перелік і повноваження держорганів, які здійснюють регулювання в цій галузі, фіскальний режим, який у нафтогазовій індустрії достатньо складний.

Дуже важливим елементом цієї частини звітності є розкриття того, як наша держава використовує кошти, одержані від видобувних компаній. Це питання, на жаль, апріорі не може бути чітко вирішено в наших реаліях. 95% платежів надходять у загальний фонд бюджету України і розподіляються «на загал». І відслідкувати, куди пішли долар чи гривня, отримані від конкретної нафтогазової компанії, неможливо. Але хоча б для загального розуміння: в який саме бюджет, які обсяги і що на ці кошти можна профінансувати, наприклад певну потребу держави в медицині, таке розуміння після публікації звіту у громадськості буде.

Що ж до другої частини звіту, де йде порівняння саме цифр. Вона вміщує в себе всі можливі платежі на користь держави, але її можна розділити на декілька основних блоків. Перший блок: податкові платежі, які потрапляють у бюджет – місцевий і державний. Другий: платежі на користь державних і бюджетних підприємств. Це саме ті підприємства, до яких потрібно було звернутися на етапі узгодження різних дозволів. Або ті, які надають різноманітні послуги вже в процесі діяльності – технічні, адміністративні, пов’язані з гірничою оцінкою, геологічною інформацією, розвідкою. Вони є, як правило, державними або бюджетними, отримують певні платежі, але важко було відслідкувати і порівняти цифри, бо не всі вони відповіли на наші запити.

Третій блок: стандарт вимагає від нас розкриття численних «інших платежів», інколи навіть у не грошовій формі, якщо такі є. Що мається на увазі. Наприклад, достатньо часто приватні компанії видобувної галузі можуть нести соціальне навантаження, як-от фінансувати будівництво дороги, місцевої інфраструктури, школи, допомагати місцевим громадам. Це має робити держава, це її функція, але якщо це робить приватна компанія, то фактично це можна класифікувати як деякі бонуси, що отримує держава від компанії, оскільки вона заощадила кошти.

Ми просили компанії та державні органи надати таку інформацію. Скажу відверто: ми дуже мало отримали відповідей, і це погана ситуація. Утім, це достатньо малі платежі, їх важко обліковувати, вони можуть надходити в натуральній формі в різні місця і в різні органи. Знайти і підтвердити ці цифри інколи просто неможливо. Але ми прагнемо розкривати такі цифри, і ми сподіваємося в майбутньому досягти більшої прозорості в цій сфері.

Є ще один специфічний елемент звіту EITI, який в Україні буде важко розкрити. Маються на увазі квазіфіскальні доходи держави чи витрати, коли «Нафтогаз» компенсує за рахунок свого дефіциту низькі тарифи на енергоресурси. Фактично це витрачаються бюджетні кошти. Втім, таке завдання перед нами стояло, і максимум того, що ми змогли зробити, ми розкриємо у звіті, щоб він був зрозумілим і цікавим для широкої аудиторії.

Для нашої держави і для нашої компанії цей проект є надзвичайно важливим, ми розуміємо рівень зобов’язань, які Україна взяла на себе перед міжнародною спільнотою. Тож з огляду на стислі терміни підготовки звіту, ми потребуємо підтримки з боку держорганів та ЗМІ, щоб донести до деяких чиновників та компаній інформацію про наслідки, які можуть настати після зриву публікації цього звіту.

Довідка Forbes:

На сьогодні учасниками EITI є 48 країн. У 44 із них Стандарт прозорості діє постійно. Серед них: США, Канада, Велика Британія, Австралія. Там процедура прозорості звітування вже стала нормою. Отже, Україна просто рухається до норми, яка вже діє в розвинених країнах із 2002 року. 

Участь в Ініціативі прозорості видобувних галузей є міжнародним зобов’язанням України. Про неї йде мова у вимогах Світового банку і Європейської комісії для надання другого траншу макрофінансової допомоги. Отже, своєчасне оприлюднення звіту – вимога міжнародних фінансових інституцій. Представники Світового банку зазначили, що цей звіт має показувати трансформацію роботи в секторі до більшої відкритості та розуміння. А Україні треба створити таку систему електронної звітності, щоб усі компанії сектору подавали інформацію автоматично, а система її автоматично опрацьовувала.

Forbes