В Україні презентовано перший звіт за стандартом Ініціативи прозорості видобувних галузей (ІПВГ, англ. ЕІТІ), який охопив сфери видобутку і транспортування нафти та газу. Дотепер ці сфери – часом небезпідставно – вважають джерелом надприбутку для олігархів, корупційних зисків для нечесних чиновників і соціальних проблем для пересічних громадян.
Інформація, подана у звіті, хоч і охоплює 2013 рік, є першим докладним, перевіреним збірником даних про платежі. Ці дані було отримано безпосередньо від гравців ринку та державних установ. Вони не повні, не до кінця коректні, але вони стали тією базою, від якої вже можна відштовхуватися, роблячи подальші звіти. Це первинна база для порівняння, яка відкрита широкому загалу, а не окремим чиновникам.
Які ключові висновки можна зробити з першого звіту, розповів Forbes Роман Ніцович, керівник програм аналітичного центру DiXi Group, який входить до Багатосторонньої групи при Міненерговугілля, що курувала підготовку звіту.
У процесі роботи над підготовкою звіту було знайдено 120 компаній, які так чи інакше пов’язані з нафтогазовою сферою. Із них повну відповідь надали лише 38, часткову – 3, офіційно відмовилися від надання даних 8 компаній. Ще 40 компаній просто проігнорували запити робочої групи, тож їх можна вважати непрозорими. А от 31 взагалі не вдалося знайти ні за юридичною, ні за фізичною адресою. Вони займаються невідомо чим. Це «сквотери», які забронювали право на відповідні ділянки надр на роки, десятиліття вперед.
Але варто зазначити, що серед свідомих гравців ринку – державні компанії із груп «Нафтогазу» і «Надра України» та найбільші приватні видобувні фірми. Станом на 2013 рік вони сукупно забезпечили 87,9% видобутку нафти та 85,6% видобутку газу в Україні. Відповідальніше до вимог стандарту ІПВГ поставилися державні органи виконавчої влади, зокрема і на місцях.
На 1 січня 2014 року в Україні нараховувалося 410 родовищ нафти і газу з урахуванням нині окупованого Криму. Але при опрацюванні даних щодо наявних запасів з’ясувалося, що 54% запасів нафти і конденсату (майже 890 млн тонн) та 46% запасів газу (майже 3,5 трлн куб. м) є прогнозними, тобто до кінця не розвіданими. Дані про поклади в цих родовищах оцінні, їх потрібно буде перевіряти під час подальшого розвідувального буріння. Утім, обсяги останнього лише знижуються: 2013 року витрати на геологорозвідку становили 2,7 млрд грн, що в 2,6 разу менше, ніж 2012 року.
Дуже цікавим виявився показник «внеску» нафтогазового бізнесу в економіку України. 2013 року там працювало 55,6 тис. осіб, тобто менш як 0,48% найманих працівників українських підприємств. Частка у ВВП країни становила 1,3%, або 20 млрд грн. Водночас сумарні податкові платежі нафтогазової промисловості перевищили 25 млрд грн і становили від 5,73% (дані 38 компаній-респондентів) до 6,06% (дані ДФС) у структурі надходжень Державного бюджету.
Варто зазначити, що видобуток і транспортування нафти та газу є лише початком ланцюжка створення доданої вартості в галузі. І мова тут іде не про супутній (непрямий) вплив на інші галузі. Саме перетворення нафти і газу на готові продукти, їхнє доправлення та реалізація споживачеві – це величезний бізнес, 233 млрд грн (дані НКРЕКП).
Зіставляючи дані щодо податкових платежів, які декларують компанії з одного боку та уряд – з другого, ми виявили розбіжності в 2,89 млрд грн. Тобто компанії повідомили про більші податкові платежі, ніж їх отримали державні органи та установи.
Справжніх причин такої розбіжності може бути багато, зокрема різні системи і способи обліку, диференціація між категоріями нарахованих і сплачених податків тощо. Нам, на жаль, не вдалося з’ясувати достеменно. Але ця ситуація має підштовхнути ДФС не лише до переосмислення податкової системи, а й до перебудови адміністрування платежів. Не є таємницею, що часто платіж «губиться», про практику авансової сплати податків годі вже й казати.
Звіт ІПВГ також відкриває очі на неподаткові платежі. За даними 38 компаній, з якими ми й працювали, 2013 року таких платежів було здійснено на майже 2,5 млрд грн. Водночас дані уряду свідчать про 455 млн грн від усіх 120 компаній. П’ятикратна розбіжність говорить або про неналежний облік таких видатків з боку держави, або про їхнє свідоме завищення з боку компаній, або про обидва випадки відразу.
Найголовніше, що 92% неподаткових платежів – це соціальні внески. У розрахунку на кожного працівника галузі виходить понад 39 тис. грн на рік. Очевидно, пора спитати, на які цілі витрачають понад 2 млрд грн щороку, адже звітом ІПВГ підтверджено лише 290 млн грн (13%). Ще одне питання, не до кінця розкрите у звіті ІПВГ, але варте уваги, – це екологічні платежі, які є важливими для місцевих громад у контексті належної компенсації за шкоду, завдану довкіллю.
Тож, як бачимо, звітування за стандартом ІПВГ є корисною справою не лише для держави та компаній, які отримали факти для переосмислення своєї політики, а й для пересічних людей, яких цікавить відповідь на запитання «Куди йдуть гроші?»
Звичайно, на цьому можливості звіту ІПВГ не обмежуються. Наступним кроком Україна має розкрити дані про доходи від транспортування газу і нафти. Це потребуватиме розкриття контрактів незалежно від типу, що викликає певні проблеми. Але можна піти шляхом розкриття соціально чутливих положень контрактів у агрегованому вигляді за збереження комерційно чутливої інформації. Критично важливим стане розкриття даних про бенефіціарів, тобто кінцевих власників тих чи інших компаній. Звітність треба подавати разом із наданням підтверджувальних документів.
Наступного року звіти України за стандартом ІПВГ мають додатково містити галузі видобутку вугілля та залізної руди і бути максимально актуальними (щонайпізніше за рік, який передує публікації). До них варто готуватися вже зараз, зокрема передбачити створення системи автоматичного подання та обліку звітної інформації, як це працює, наприклад, у Казахстані.
Уряду, компаніям і представникам громадськості слід домовитися, як зробити процес максимально простим і прозорим. Адже значна частина інформації все ще вважається конфіденційною чи прихована під грифом «для службового користування». З другого боку, за неподання, невчасне чи неповне подання даних у законодавстві потрібно передбачити конкретні штрафні санкції. Власне, ці проблеми прагне вирішити «свіжий» проект закону України «Про розкриття інформації у видобувних галузях», розроблений групою експертів спільно з Міненерговугілля.